пробившись крізь хащі небесної бюрократії
Архангел Хатніх Улюбленців оголошує
початок всеосяжної евакуації
із міста, що до ранку стане попелом
тихенько, дверима не рипнувши, кігтем не шкрябнувши
опівночі треба зібратись у парку для вигулу
не брати з собою ні повідків, ні ласощів
лиш можна взяти свою улюблену іграшку
мовчазні тіні линуть притихлими вулицями
ось Мурчик - в зубах тримає папужку плюшевого
ось Гектор, дог, - несе улюблене брязкальце
ось Джек - акуратно несе Галину Семенівну
провівши ревізію свого скарбу собачого
(зібрав за довге життя нівроку коштовностей)
Джек плюнув - гори воно фіолетовим полум'ям!
вже якось буде.. вже якось донесу.. справлюся..
Джек сам старенький, і лапи не дуже слухаються
та погляд з-під сивих брів упертий, як замолоду..
заснула хазяйка у кріслі, і разом із кріслом він
потяг її до дверей.. потроху зростаючи..
уже б його не впізнали онуки Семенівни
і кіт сусідський не фирка услід зухвало -
крокує Джек, чіпляючи вухами вивіски
кошлатим левіафаном пливе по вулиці
чимало таких - он зграя котів підвирослих
по черзі несе місцеву бібліотекарку..
а такса руда - дідка в інвалідному возику -
щоразу на землю ставить, щоб ковдру поправити..
мала чіхуа - двійняток, хоча вони її
щодня між собою тягали, ледь не роздираючи..
їм дивиться вслід Архангел, зуби зціпивши
по лику янгольськім сльози криваві котяться
(13.06.22)
Леся Рой