Caedite eos. Novit enim Dominus qui sunt eius
10.07.2014 в 11:30
Пишет Viperidae Crotalus:«ЗАПОРОЖЦІ ПИШУТЬ ЛИСТА ТУРЕЦЬКОМУ СУЛТАНУ» [Злий геній Іллі Рєпіна]
| Історія написання картини. Прототипи зображених на ній персонажів та як склалися їхні долі. Містична аура картини |
«Запорожці пишуть листа турецькому султану» — відома картина російського та українського художника Іллі Рєпіна, яку він створив в двох екземплярах.
Це величезне панно (3,58x2,03 м) було почато в 1880 і закінчено тільки в 1891 році.
Етюди до картини художник писав в кубанській станиці Пашківській, Катеринославі та у маєтку Качанівка Чернігівської губернії.
читать дальшеСюжетом цієї картини став відомий Лист запорожців турецькому султану, написаний у 1676 році як відповідь запорозьких козаків на вимогу турецького султана Мехмеда IV.
Сюжет
За легендою, лист було написано в 1676 кошовим отаманом Іваном Сірком «з усім кошем Запорозьким» у відповідь на ультиматум султана Османської імперії Мехмеда (Мухаммеда) IV. Оригінал листа не зберігся, однак у 1870-х роках катеринославським етнографом-любителем Я. П. Новицьким була знайдена копія, зроблена у XVIII столітті. Він передав її відомому історику Д. І. Яворницькому, який одного разу зачитав її, як курйоз, своїм гостям, серед яких був, зокрема, І. Ю. Рєпін. Художник зацікавився сюжетом і в 1880 році почав першу серію етюдів.
Тексти обох листів:
Султан Мехмед IV — запорозьким козакам:
"Я, султан и владыка Блистательной Порты, сын Ибрагима I, брат Солнца и Луны, внук и наместник Бога на земле, властелин царств Македонского, Вавилонского, Иерусалимского, Великого и Малого Египта, царь над царями, властитель над властелинами, несравненный рыцарь, никем не победимый воин, владетель древа жизни, неотступный хранитель гроба Иисуса Христа, попечитель самого Бога, надежда и утешитель мусульман, устрашитель и великий защитник христиан, повелеваю вам, запорожские казаки, сдаться мне добровольно и без всякого сопротивления и меня вашими нападениями не заставлять беспокоиться.
Султан турецкий Мехмед IV."
Відповідь запорожців Мехмеду IV:
(Містить ненормативну лексику)
"Запорізькі козаки турецькому султану!
Ти, султан, чорт турецький, і проклятого чорта брат і товариш, самого Люцифера секретар! Який ти в чорта лицар, коли голою сракою їжака не вб’єш? Чорт висирає, а твоє військо пожирає. Не будеш, сучий ти сину, синів християнських під собою мати. Твого війська ми не боїмося, землею і водою будемо битися з тобою, распройоб твою мати.
Вавилонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, олександрійський козолуп, Великого та Малого Єгипту свинар, вірменський злодіюка, татарський сагайдак, кам’янецький кат, в усього світу й підсвіту блазень, самого гаспида онук і нашого х..я крюк. Свиняча ти морда, кобиляча срака, різницький собака, нехрещений лоб, матір твою вйоб.
От так тобі запорожці висловили, плюгавче. Не будеш ти і свиней християнських пасти. Теперь кінчаємо, бо числа не знаємо і календаря не маємо, місяць у небі, рік у книзі, а день такий у нас, який і у вас, за це поцілуй у сраку нас!..
Підписали: Кошовий отаман Іван Сірко з усім кошем Запорізьким."
[ Цікавий факт: Зверніть увагу як в тлі над головами козаків художник приховав на списах жовто-блакитні та червоно-чорні прапори. Сама картина вважається правдивим історичним документом, адже Рєпін завжди ставився до своїх картин на історичну тематику як до документів, що відображають конкретний, реальний історичний момент ]
---------------------------------------------------------------------------------------------------
Історія створення
Рєпін сам на достатньому рівні знав історію українського народу, проте задля створення цієї роботи звернувся до історика Д. І. Яворницького (на картині зобразив його в якості писаря). У листі до В. Стасова Рєпін писав: «...ніхто на всьому світі не відчував так глибоко свободи, рівності й братерства, як козаки».
Попередні замальовки (альбом «Малоросійські типи») здійснював під час подорожі 1880-1881 р. Коли в літературному журналі «Північ» у 1886 році надрукували один з цих ескізів під назвою «Хохол», Рєпін звернувся до гравера В. Мате, аби той передав редактору журналу П. М. Гнедичу, щоб він не змінював написів під його творами на ті, які неправильно відображають назву народу й принижують його національну гідність.
Після 1880 року Рєпін займався неквапливою та тривалою серією ескізів і підбором моделей. Позувало Рєпіну для картини багато відомих особистостей. Зокрема, для центральних персонажів художник вибрав Д. І. Яворницького — писар, а за отамана Сірка — самого київського генерал-губернатора М. І. Драгомирова. Усміхненого козака у білій шапці позував журналіст і письменник В. О. Гіляровський. Перший закінчений ескіз олією з’явився в 1887 році. Рєпін подарував його Яворницькому. Пізніше Яворницький продав його П. М. Третьякову, і зараз він висить у Третьяковській галереї.
Детально про кожно персонажа:
vk.com/topic-46239656_30130252
Основний (можна сказати, класичний) варіант картини був завершений в 1891 році. Після першого публічного огляду художника критикували, бо на думку багатьох картина була «історично недостовірною». Тим не менш доля полотна склалася вдало. Картина залишалася у царських зібраннях до 1917 року, а після революції опинилася у зібраннях Державного Російського музею.
Ще не завершивши основний варіант, Рєпін у 1889 почав працювати над другим (www.ukrlegenda.org/zaporozhci/img/lyst_turecko..), роботу над яким він так і не закінчив. Це полотно трохи поступається за розмірами початковому варіанту і є, так би мовити, кулуарним примірником. Другий варіант «Запорожців» художник спробував зробити «історично достовірнішим», але явно виявився незадоволений результатом і кинув на півдорозі. Зберігається він зараз у Харківському художньому музеї.
МІСТИКА і ДОЛЯ
Непросто склалася доля декого із зображених на ній персонажів.
Ця картина стала найбільшим відкриттям кінця XIX в. і визнана шедевром світового живопису. Її називали найбільш оптимістичним і найвеселішим витвором в живописі. Критики писали: на цьому полотні є всі різновиди людського сміху - від гучного реготу до стриманої усмішки. Робота викликала фурор на міжнародних виставках у Чикаго, Будапешті, Мюнхені, Стокгольмі. Сам Рєпін вважав її досконалою і казав: "На цьому полотні не можна ні прибрати, ні додати мазка..."
Свого часу картина вразила і російського імператора Олександра III. Він, не вагаючись, виклав за неї 35 тис. рублів. Це була нечувана на ті часи сума. Але потім все перевернулося: картину раптом назвали проклятою. Що ж з нею сталося?
Рєпін працював над шедевром більше 13 років. Прототипами головних героїв картини стали ... друзі художника. Якби вони знали, чим це для них обернеться! Так, київський голова Михайло Драгомиров, що позував в образі кошового отамана Сірка, з життєрадісної людини перетворився на пропійного п'яницю і домашнього тирана. Після сварки з ним, двоє його синів покінчили життя самогубством, а єдина дочка збожеволіла.
Блискучий вчений, меценат Василь Тарновський (похмурий козак із оселедцем) збанкрутував і закінчив свої дні в притулку для жебраків. Інший герой картини - усміхнений писар в окулярах, відомий історик Дмитро Яворницький, був оголошений політично неблагонадійним і кілька років провів у засланні в Ташкенті. Після низки цих нещасть переляканий Рєпін спішно прибрав з полотна фігурку маленького козачка, написаного ним з власного сина...
Так, скажете ви, це все можна списати на банальних збіг обставин, ну подумаєш кілька людських доль зламано, таке трапляється з багатьма і до чого тут картина. Можливо й так. Але як тоді пояснити й інші випадки, що супроводжували творчість Рєпіна? Адже не тільки картина «Запорожці пишуть листа турецькому султану» приголомшує незвичайними збігами. Портрети, зроблені Рєпіним з хірурга Пирогова та композитора Мусоргського, "випадково" виявилися написаними за день до смерті цих людей. А як пояснити наступну смерть? Саратовська дума замовила Рєпіну портрет Столипіна. Художник почав роботу, але, ледве встигнувши закінчити, дізнався, що Столипін відправився в Київ, де його і застрелили.
Так в чому ж тут справа? Це питання вже не до художників та поціновувачів, а до спеціалістів по паранормальним явищам. Ще в трактаті найвідомішого вченого-алхіміка, філософа-чорнокнижника Корнелія Агріппи Неттесхеймского, який жив у XV столітті, сказано, що "увесь Всесвіт проникнутий відповідностями і двійниками. Але часто двійники ці починають війну. І тоді виживає той, хто сильніший". Далі ж Агріппа каже: "Бійтеся пензля живописця - його портрет може виявитися більш живим, ніж оригінал".
Звідси напрошується містично-парадоксальний висновок: якщо портрет вдається, виглядає як живий, і мальовнича "копія" нітрохи не поступається оригіналу з плоті і крові, а часом і перевершує його, портрету та персонажу стає тісно вдвох на одному світі. Ось і доводиться тому, хто слабший, йти на той...
Виходить, чим геніальніший живописець, тим обережніше слід бути "прототипу". Говорили ж Павлу Третьякову старі колекціонери картин, коли він тільки почав збирати свою колекцію: "Картина - вельми містичний образ. Одна сама тобі сили дасть, а інша всі твої з тебе вийме".
⌘ РУСЬ ➨ УКРАЇНА ⌘
URL записи| Історія написання картини. Прототипи зображених на ній персонажів та як склалися їхні долі. Містична аура картини |
«Запорожці пишуть листа турецькому султану» — відома картина російського та українського художника Іллі Рєпіна, яку він створив в двох екземплярах.
Це величезне панно (3,58x2,03 м) було почато в 1880 і закінчено тільки в 1891 році.
Етюди до картини художник писав в кубанській станиці Пашківській, Катеринославі та у маєтку Качанівка Чернігівської губернії.
читать дальшеСюжетом цієї картини став відомий Лист запорожців турецькому султану, написаний у 1676 році як відповідь запорозьких козаків на вимогу турецького султана Мехмеда IV.
Сюжет
За легендою, лист було написано в 1676 кошовим отаманом Іваном Сірком «з усім кошем Запорозьким» у відповідь на ультиматум султана Османської імперії Мехмеда (Мухаммеда) IV. Оригінал листа не зберігся, однак у 1870-х роках катеринославським етнографом-любителем Я. П. Новицьким була знайдена копія, зроблена у XVIII столітті. Він передав її відомому історику Д. І. Яворницькому, який одного разу зачитав її, як курйоз, своїм гостям, серед яких був, зокрема, І. Ю. Рєпін. Художник зацікавився сюжетом і в 1880 році почав першу серію етюдів.
Тексти обох листів:
Султан Мехмед IV — запорозьким козакам:
"Я, султан и владыка Блистательной Порты, сын Ибрагима I, брат Солнца и Луны, внук и наместник Бога на земле, властелин царств Македонского, Вавилонского, Иерусалимского, Великого и Малого Египта, царь над царями, властитель над властелинами, несравненный рыцарь, никем не победимый воин, владетель древа жизни, неотступный хранитель гроба Иисуса Христа, попечитель самого Бога, надежда и утешитель мусульман, устрашитель и великий защитник христиан, повелеваю вам, запорожские казаки, сдаться мне добровольно и без всякого сопротивления и меня вашими нападениями не заставлять беспокоиться.
Султан турецкий Мехмед IV."
Відповідь запорожців Мехмеду IV:
(Містить ненормативну лексику)
"Запорізькі козаки турецькому султану!
Ти, султан, чорт турецький, і проклятого чорта брат і товариш, самого Люцифера секретар! Який ти в чорта лицар, коли голою сракою їжака не вб’єш? Чорт висирає, а твоє військо пожирає. Не будеш, сучий ти сину, синів християнських під собою мати. Твого війська ми не боїмося, землею і водою будемо битися з тобою, распройоб твою мати.
Вавилонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, олександрійський козолуп, Великого та Малого Єгипту свинар, вірменський злодіюка, татарський сагайдак, кам’янецький кат, в усього світу й підсвіту блазень, самого гаспида онук і нашого х..я крюк. Свиняча ти морда, кобиляча срака, різницький собака, нехрещений лоб, матір твою вйоб.
От так тобі запорожці висловили, плюгавче. Не будеш ти і свиней християнських пасти. Теперь кінчаємо, бо числа не знаємо і календаря не маємо, місяць у небі, рік у книзі, а день такий у нас, який і у вас, за це поцілуй у сраку нас!..
Підписали: Кошовий отаман Іван Сірко з усім кошем Запорізьким."
[ Цікавий факт: Зверніть увагу як в тлі над головами козаків художник приховав на списах жовто-блакитні та червоно-чорні прапори. Сама картина вважається правдивим історичним документом, адже Рєпін завжди ставився до своїх картин на історичну тематику як до документів, що відображають конкретний, реальний історичний момент ]
---------------------------------------------------------------------------------------------------
Історія створення
Рєпін сам на достатньому рівні знав історію українського народу, проте задля створення цієї роботи звернувся до історика Д. І. Яворницького (на картині зобразив його в якості писаря). У листі до В. Стасова Рєпін писав: «...ніхто на всьому світі не відчував так глибоко свободи, рівності й братерства, як козаки».
Попередні замальовки (альбом «Малоросійські типи») здійснював під час подорожі 1880-1881 р. Коли в літературному журналі «Північ» у 1886 році надрукували один з цих ескізів під назвою «Хохол», Рєпін звернувся до гравера В. Мате, аби той передав редактору журналу П. М. Гнедичу, щоб він не змінював написів під його творами на ті, які неправильно відображають назву народу й принижують його національну гідність.
Після 1880 року Рєпін займався неквапливою та тривалою серією ескізів і підбором моделей. Позувало Рєпіну для картини багато відомих особистостей. Зокрема, для центральних персонажів художник вибрав Д. І. Яворницького — писар, а за отамана Сірка — самого київського генерал-губернатора М. І. Драгомирова. Усміхненого козака у білій шапці позував журналіст і письменник В. О. Гіляровський. Перший закінчений ескіз олією з’явився в 1887 році. Рєпін подарував його Яворницькому. Пізніше Яворницький продав його П. М. Третьякову, і зараз він висить у Третьяковській галереї.
Детально про кожно персонажа:
vk.com/topic-46239656_30130252
Основний (можна сказати, класичний) варіант картини був завершений в 1891 році. Після першого публічного огляду художника критикували, бо на думку багатьох картина була «історично недостовірною». Тим не менш доля полотна склалася вдало. Картина залишалася у царських зібраннях до 1917 року, а після революції опинилася у зібраннях Державного Російського музею.
Ще не завершивши основний варіант, Рєпін у 1889 почав працювати над другим (www.ukrlegenda.org/zaporozhci/img/lyst_turecko..), роботу над яким він так і не закінчив. Це полотно трохи поступається за розмірами початковому варіанту і є, так би мовити, кулуарним примірником. Другий варіант «Запорожців» художник спробував зробити «історично достовірнішим», але явно виявився незадоволений результатом і кинув на півдорозі. Зберігається він зараз у Харківському художньому музеї.
МІСТИКА і ДОЛЯ
Непросто склалася доля декого із зображених на ній персонажів.
Ця картина стала найбільшим відкриттям кінця XIX в. і визнана шедевром світового живопису. Її називали найбільш оптимістичним і найвеселішим витвором в живописі. Критики писали: на цьому полотні є всі різновиди людського сміху - від гучного реготу до стриманої усмішки. Робота викликала фурор на міжнародних виставках у Чикаго, Будапешті, Мюнхені, Стокгольмі. Сам Рєпін вважав її досконалою і казав: "На цьому полотні не можна ні прибрати, ні додати мазка..."
Свого часу картина вразила і російського імператора Олександра III. Він, не вагаючись, виклав за неї 35 тис. рублів. Це була нечувана на ті часи сума. Але потім все перевернулося: картину раптом назвали проклятою. Що ж з нею сталося?
Рєпін працював над шедевром більше 13 років. Прототипами головних героїв картини стали ... друзі художника. Якби вони знали, чим це для них обернеться! Так, київський голова Михайло Драгомиров, що позував в образі кошового отамана Сірка, з життєрадісної людини перетворився на пропійного п'яницю і домашнього тирана. Після сварки з ним, двоє його синів покінчили життя самогубством, а єдина дочка збожеволіла.
Блискучий вчений, меценат Василь Тарновський (похмурий козак із оселедцем) збанкрутував і закінчив свої дні в притулку для жебраків. Інший герой картини - усміхнений писар в окулярах, відомий історик Дмитро Яворницький, був оголошений політично неблагонадійним і кілька років провів у засланні в Ташкенті. Після низки цих нещасть переляканий Рєпін спішно прибрав з полотна фігурку маленького козачка, написаного ним з власного сина...
Так, скажете ви, це все можна списати на банальних збіг обставин, ну подумаєш кілька людських доль зламано, таке трапляється з багатьма і до чого тут картина. Можливо й так. Але як тоді пояснити й інші випадки, що супроводжували творчість Рєпіна? Адже не тільки картина «Запорожці пишуть листа турецькому султану» приголомшує незвичайними збігами. Портрети, зроблені Рєпіним з хірурга Пирогова та композитора Мусоргського, "випадково" виявилися написаними за день до смерті цих людей. А як пояснити наступну смерть? Саратовська дума замовила Рєпіну портрет Столипіна. Художник почав роботу, але, ледве встигнувши закінчити, дізнався, що Столипін відправився в Київ, де його і застрелили.
Так в чому ж тут справа? Це питання вже не до художників та поціновувачів, а до спеціалістів по паранормальним явищам. Ще в трактаті найвідомішого вченого-алхіміка, філософа-чорнокнижника Корнелія Агріппи Неттесхеймского, який жив у XV столітті, сказано, що "увесь Всесвіт проникнутий відповідностями і двійниками. Але часто двійники ці починають війну. І тоді виживає той, хто сильніший". Далі ж Агріппа каже: "Бійтеся пензля живописця - його портрет може виявитися більш живим, ніж оригінал".
Звідси напрошується містично-парадоксальний висновок: якщо портрет вдається, виглядає як живий, і мальовнича "копія" нітрохи не поступається оригіналу з плоті і крові, а часом і перевершує його, портрету та персонажу стає тісно вдвох на одному світі. Ось і доводиться тому, хто слабший, йти на той...
Виходить, чим геніальніший живописець, тим обережніше слід бути "прототипу". Говорили ж Павлу Третьякову старі колекціонери картин, коли він тільки почав збирати свою колекцію: "Картина - вельми містичний образ. Одна сама тобі сили дасть, а інша всі твої з тебе вийме".
⌘ РУСЬ ➨ УКРАЇНА ⌘
@темы: Прекрасное